НЕОФІЦІЙНИЙ САЙТ МІСТА ІЗЯСЛАВ

Ще одна версія виникненя міста Ізяслав.

iziaslav — Wed, 19 Sep 2007 19:12:50 GMT

Щодо часу виникнення Ізяслава, серед думок учених є розходження. Дехто вважає, що становлення міста пов’язане з діяльністю князя Володимира, коли той, виділяючи наприкінці Х ст. у володіння своєму синові Ізяславу одне з найбільших тогочасних поселень на річці Горині, зробив його центром уділу, найменувавши Ізяславлем, тобто, належним Ізяславові. А за версією археолога М. Каргера місто було засноване князем Ізяславом Мстиславовичем десь у другій половині ХІІ ст. по течії річки Гуски, поблизу теперішнього селища Городище (Шепетівський район). Однак це поселення було спалене татарами в 1241 році. Новий населений пункт, який виник наприкінці ХІІІ ст. на річці Горинь перебрав собі ймення зруйнованого міста.

Наприкінці ХІІІ ст. місто входило до складу Галицько-Волинського князівства. У ХІV ст. Ізяслав став володінням князів Острозьких, права яких на місто були підтверджені грамотою, що була дана в Луцьку в 1386 р. королем польським Владиславом Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, князю Федору Даниловичу Острозькому. Іноді Ізяслав ще називають містом замків. У 1448 році після смерті князя Острозького, великі маєтки були поділені між його синами. Молодший Юрій отримав Заславль і поклав початок роду князів Заславських. В 1466-му на крутому березі Горині він будує величний замок. В народі це місце має назву “Рогнеда” (чи не від імені княгині Рогнеди?). Саме звідси виріс сучасний Ізяслав. Збереглися й залишки цієї найдревнішої кам’яної будівлі, або, як її називають ізяславці – “скарбниці” Верхнього замку князів Заславських. Замок мав дві вежі, 14 городень, дім, церкву. За словами історика В. Антоновича, церква була дерев’яною і мала назву Хрестовоздвиженської.

Верхній замок, разом з прибудованими укріпленнями, закривав в’їзд до міста зі сходу. Дорога, яка вела в місто, проходила між двома урвищами і закривалася воротами з дубових колод, обкованих залізом. За переказами, ці ворота не раз рятували місто від ворогів. На другому березі Горині височить не менш величний замок князів Сангушків, яким Ізяслав дістався у володіння від Заславських. Поряд - будинок для прислуги. Сьогодні в ньому розміщуються офіційні установи. За переказами усі князівські будови - палаци, скарбниця, усипальниця, храми - з’єднувалися підземними ходами, деякі з них проходили попід річкою. Старожили кажуть, що був хід, який вів аж до Острога. Суворі кам’яні стіни бернардинського монастиря, мовчазного та грізного, що стоїть на високому березі Горині, завжди ховали у собі багато таємниць. Бернардинський католицький орден, для якого був побудований монастир, мав дуже суворі традиції. Не менш суворі правила тут й сьогодні: на території колишнього монастиря розташована ізяславська в’язниця.

Бернардинський монастирський комплекс споруджувався в 1600-1610 роках, коли князь Януш-Іван ІV Заславський, який в 1594 році прийняв католицтво, заклав костьол святого Архангела Михаїла та монастир при ньому для монахів католицького Жебрачого чернечого ордену. Весь комплекс оточений міцною стіною, яку до 1926 року доповнювали високі башти, однак вони потім були знесені. За часів свого існування в монастирі зберігалася Чудотворна ікона Божої матері. За переказами, вона була сімейною святинею князів Заславських. Також тут зберігалися сімейні портрети Сангушків, Святополк-Четвертинських ... При монастирі існувала багата бібліотека стародавніх хронік, літописів, майже повне зібрання сеймових щоденників. Під час революційних подій ці величезні багатства рукописів зникли (чи були знищені). До наших часів первісний варіант монастирського комплексу не дійшов. В 1648 році армія Б. Хмельницького захопила місто і зруйнувала монастир. Лише в 1757-му за часів правління князя Павла Сангушка, архітектор П. Фонтан заново відбудував комплекс у одному з найзагадковіших архітектурних стилів - бароко.

Ще один монастирський комплекс, незадовго до своєї смерті, Павло Сангушко побудував у 1750 році у новому місті (Ізяслав поділений на нове місто та старе). Монастир був зведений для латинських монахів-місіонерів, а костьол носив назву святого Йосипа. Монастир проіснував до 1831 року. За участь монахів-місіонерів у польському повстанні 1830-1831 років царський уряд відібрав приміщення монастиря і передав його місцевій владі, яка в подальшому поселяла тут різні повітові установи: поліцейське управління, казначейство, установу військової повинності, дворянську опіку. В 90-х роках минулого століття костьол святого Йосипа було передано католицькій общині міста.

Ізяслав кортка інформація про місто

iziaslav — Tue, 01 May 2007 09:32:16 GMT

Райцентр на півночі Хмельниччини, одне з найдавніших міст регіону. Горинь дiлить місто на дві частини – Старе та Нове міста. Знаходиться Ізяслав в 146 км. на північ від Хмельницького. Людські поселення на території сучасного Ізяслава існували вже в сиву давнину. Під час розкопок на околицях міста виявлено кремневі шліфовані сокири та інші знаряддя праці доби неоліту. В урочищі Остроні поблизу міста в кінці ХІХ ст. розкопано давньоруський могильник. Та щодо виникнення самого міста, серед учених є розходження. Деякі вважають, що Ізяслав був заснований у 987 р. князем Володимиром або його дружиною Рогнідою і згодом переданий ним в уділ сину Ізяславу. Звідси – і назва міста. (Ізяславль – тобто належащий Ізяславу). Археолог М. К. Каргер же стверджував, що місто засновано князем Ізяславом Мстиславовичем десь у другій половині ХІІ ст. по течії річки Гуски, поблизу теперішнього селища городища (Шепетівський район).
У 1241 р. татари зруйнували це поселення, та з часом воно відродилося на новому місці в ХІІІ ст. та наприкінці ХІІІ ст. увійшло до складу Галицько-Волинського князівства.
В різні часи документи фіксують відмінні назви поселення: Ізяславль, Заслав, Заславль, Ізяслав.
У 14 ст. місто стало власністю князів Острозьких, права яких на Ізяслав підтверджено грамотою короля польського Владислава Ягайла і великого князя литовського Вітовта. 1466 року на березі Горині князі Заславські (гілка родини Острозьких) розпочали будівництво замку, навколо якого піднялися вали та інщі укріплення (залишки їх збереглися дотепер).
У другій половині 15 ст. власники міса зібрали волинських майстрів і розпочали перебудову стародавніх оборонних укріплень. На високому пагорбі над лівим берегом річки Горині споруджуються князівські хороми, які обносяться високою дерев‘но-кам‘яною стіною. У кінці 15 століття дерев‘яні сектори замінюються кам‘яними, стіни нарощуються і підсилюються контрфорсами, збільшується кількість бійниць, по кутах виростають високі кам‘яні башти.
Зі споруд 16 століття у Старому місті до наших днів збереглася скарбниця.
15-16 століття були неспокійним часом для міста. Через кожні 10-20 років на Волинь нападали татари. Зафіксовано напади татар на місто у 1491 році, бої під стінами Ізяслава між польськими військами та татарами у 1534 та 1577 рр. Великі спустошення вчинили вони в околицях Ізяслава 1618 року.
У 16 ст. міські оборонні укріплення перебудовано. Замість попередніх стін, які мали в плані півкруглу форму, зводяться кам‘яні ламані мури з амбразурами і наріжними баштами, які посилювали їх обороноздатність.
У 17 ст. Ізяслав перетворився на значний торговельний і господарський центр південної Волині. 1629 року у місті налічувалося 875 димів і близько 4,5 тис. жителів – значно більше, ніж у сусідніх містах. Відбувалися щотижневі базари та щорічні ярмарки. В 1622 р. лише в Новому місті налічувалося 18 “димів шинкових”, де продавались горілка і пиво місцевого виробництва.
У 1648 році війська Богдана Хмельницького взяли Ізяславський замок. 1652 року спалахнула епідемія чуми. Кількість наслення різко зменшилась. 1650 року тут налічувалось 301, а 1653 – лише 45 димів.
Коли почалася Північна війна (1700-1721 рр.), в Ізяславі неодноразово зупинялиь війська воюючих сторін.
Грамотою короля Августа ІІІ місту було надано магдебурзьке право у 1754 році, та це мало допомогло: місто занепадало. Ремесло ледь жевріло. Свідченнями деградації Ізяслава в господарському відношенні є дані перепису 1797 року: тут налічувалося 4566 мешканців, - загалом така ж кількість, як і на початку 17 ст. А загальна кількість ремісників навіть зменшилась.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії протягом 1793-1795 рр. місто було центром Ізяславського намісництва, 1796-1797 рр. – центром повіту Волинського намісництва, пізніше – тієї ж губернії. В Ізяславі перебували повітові установи, чималий штат чиновників, розміщувались гарнізони російських військ.
У середині 18 ст. власники Ізяслава на руїнах замку ХІІІ ст. будують великий двоповерховий палац, який також обносять високим оборонним муром. Він став другим оборонним вузлом у місті.
Центральний фасад палацу прикрашають деталі і колони корінфського ордера. В‘їзд до нього йшов через довгий критий дворик з аркадами, який мав підйомний місток. Під головним приміщенням є великий підвал, з якого йшов вихід до Горині. У палаці у різний час побували Петро І, О.В. Суворов, М. І. Кутузов.
В польській літературі палац пов"зують з ім"ям Павла Кароля Сангушка. Відомо, що був палац зведений за проектом А. Фонтана в середині 18 сторіччя. Вже в 19 столітті палац став занепадати та перетворився у руїну. Неподалік від нього зберігся цікавий костьол святого Йосипа.
Від замку збереглися лише скарбниця та частина фундаментів. Так насправді, руїни фортеці - це лише одна споруда, щось на кшталт скарбниці, де зберегалися найцінніші речі феодалів.
Скарбниця майже квадратна в плані, двоповерхова, з підвалами. Перекриття склепінчасті і по балках. Підвали освітлені люкарнами. Будинок - рідкісний тип житлової і господарської будівлі 16 століття.
Палац загалом непогано зберігся, як і фарний костел 16 ст., костел та монастир бернардинів початку 17 ст.(чудово зберігся, надзвичайно прикрашає місцевий пейзаж, але оглянути будівлю неможливо: там колонія), костьол місіонерів 18 ст. (думаю, це ось ті мальовничі руїни з фотографій) та інші споруди.
Місто знаходиться всього в 17 км. від ХАЕС в Нетішині.

Ізяславщина геральдично закріпила свій потрійний родовід

iziaslav — Sun, 29 Apr 2007 09:34:19 GMT

За кількістю корон на щиті Ізяславщина у своєму регіоні поза конкуренцією
За кількістю корон на щиті Ізяславщина у своєму регіоні поза конкуренцією

Батьком офіційних регалій району з багатим історичним минулим став один із авторів Державного герба України...

Самоврядна воля депутатів райради наділила Ізяславщину власними малим та великим гербами і прапором. Переживши усі тривалі конкурсні баталії, найбільш життєздатним виявився проект старшого наукового співробітника Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства Національної академії наук України, кандидата історичних наук, а заодно й голови Українського геральдичного товариства Андрія Гречила.
Принагідно відзначити, що він є автором сучасних історичних символів уже понад 600 міст, сіл, районів та областей, з яких близько 500 затверджені рішеннями місцевих рад. Також науковець разом із двома колегами є співавтором теперішнього малого Державного герба України, який було затверджено Верховною Радою у 1992 році.
"У символах Ізяславщини закладено ряд особливостей. Срібний хрест у червоному полі підкреслює її приналежність до історичної Волині. А три князівських корони уособлюють три князівські родини, які мали значний вплив на розвиток регіону - Рюриковичів, Острозьких-Заславських і Сангушків. Тут є й зелень лісів, і барви національних кольорів. До речі, три княжі корони свого часу були й над міськими воротами на гербі Ізяслава, про що свідчать оригінали грамот про надання йому двох привілеїв магдебурзького права у другій половині 18 століття, які нині зберігаються у Краківському архіві", - пояснює специфіку своєї останньої геральдичної розробки Андрій Богданович.
Крім Ізяславщини, а також села Кунева у тому ж районі, на Хмельниччині геральдист розробляв зокрема й герби і прапори для Кам'янець-Подільського та Новоушицького районів, працював над проектами для Шепетівки, Дунаєвець, Хмельницького й Шепетівського районів.